Там, де стояло місто

Знову сходить над нами туман,

І давно вже там сонця не видно,

Лиш руїни та попіл стоять,

Де жило колись радісно — місто.

Там ми радісно бігали вдвох,

Проживали наївне дитинство,

А тепер лише звуки тривог

Нагадають минуле пробігше.

Як колись ми за руки взялись

І пішли серед вулиць розбитих,

І на розі таки розійшлись —

Кожен власними долями вбитих.

Вбитих мрій, сподівань і свобод!

Вбитих рідних будинків і скверів!

Вбитих наших падінь й перемог —

Що залишаться лиш на папері.

Місто знає, і місто живе,

Захлинаючись долею вбитих,

Хоч сердець наших попіл пливе —

Поміж згарищ і тіней розмитих.

Квіти знову зійдуть, проростуть

Поміж зламаних плит і бетону,

І на тріщинах вулиць заснуть

Наші спогади, стомлені, втомно.

Та земля не забуде війни,

Не пробачим зневіри, розплати

Ми згадаєм, як з диму весни

Піднялася країна — крилата