Там, за рівниною голою

Там, за рівниною голою,

кров’ю світанок набряк.

Бачу: охоплений полум’ям

крутиться в полі вітряк.

Вітром високим роздмухане,

полум’я крила жере.

Над світовими розрухами

гасне видіння старе.

Інші сповідує виміри

час молодий і прудкий.

Перевелися і вимерли

в наших степах вітряки.

Літо смагляве полинуло.

Де його вже доженеш?..

Чахне від чаду полинного

вік переораних меж.

Не колосками, не борошном –

попелом вітер пропах.

Тужно, безхлібно і порожньо

у придніпровських степах.

Мертва рілля не скородиться,

сохне осот на токах.

І на чоло хлібородиці

падає тінь вітряка.