Там, за вікном, турботи всі земні

Там, за вікном, турботи всі земні

сховала ніч у стомлених долонях,

притулку не знаходячи в траві

заскочив вітер аж на підвіконня.

А притуливши спокій до дверей,

запеленавши кожного в перину,-

чаклує сон над долями людей,

і спить моя ріднесенька людина.

Усе, що є: і небо, і земля

вмістилися у цих м”яких долонях,

напевно більше, ніж саме життя

люблю її – свою ласкаву доню.

Якщо перетоптати всі стежки,

де можна віднайти душевний спокій –

його ніде у світі не знайти,

бо він лиш там, де будуть її кроки…

А деколи так хочеться на мить

побачити цей світ її очима

й від того, що бентежить і болить

прикрити доньку власними плечима…

Пливуть роки, тікаючи від нас,

у них – сплетіння радості і болю,

та кожна мама все в житті віддасть,

щоб вимолити в Бога добру долю.

У коси сивину вплете життя,

та і на цьому, і на тому світі

живою залишається душа

лише тоді, коли щасливі діти.