танець на склі

я знов танцюю на битому склі,

на кахельних плитах,

на чорному зіллі.

себе відпусти, мене відпусти,

холодне румовище, доме зітлілий

на сходах ростуть гіацинти і мак,

хтось листя ворушить в дзеркальній кімнаті,

всі шафи - відкриті, у шафах - зола,

і демони білі гніздяться в серванті

он довжиться тінь - і виходить з кута

моя нелюдина, жива й нелюдима -

дарунок батьків - синтетичний слуга -

єдиний, хто в домі лишився незмінним

візьми весь мій одяг, як ношу візми,

відкрий усі вікна, пропалені наскрізь,

і відвернися -

на битому склі

знов буде останній і перший мій танець

мене ще лишилось на тисячу літ, -

із форми у форму текти й задихатись, -

в обіймах з собою кружляє Ліліт ,

і щораз складнішим стає її танець