Танкіст

Сніги! Не сніги, а ріллі,

Наорані смертю за мить.

І хлопець — одне вугілля —

Біля танка свого лежить.

Руку підняв до неба.

Крик занімів на вустах.

Бо жити б йому ще треба

В незайманих десь містах,

Ще б чути довкола себе

Той гомін прекрасних міст.

Бунтуючи, зняв до неба

Чорний кулак танкіст.

І руки його обгорілі

Не хочуть такого кінця!

І зуби аж сяють білі

На спаленій масці лиця!

Бо то ж недомріяна мрія,

То ж вірність його комусь —

Напис на танку біліє:

  “Жди —

      я вернусь!”.

1945, Секешфехерварф