Аль-Фарабі

Багаті землі Казахстану

На видатних своїх синів.

Я від пошани навіть встану,

Щоб світ від гордості бринів.

Збігають дні, минають роки,

Тисячоліть зникає слід.

Але несуть в серцях нащадки

Аль-Фарабі вагомий плід.

Тарханом людство все пишалось,

Що мудрі висловив думки,

Його ім’я закарбувалось

В житті народів навіки.

Шляхами спраглої пустелі

Аль-Фарабі прийшов в Багдад,

Здолавши всі препони й скелі,

Відкрив для себе знань каскад.

Літали чорні над ним круки,

Наве́сти прагнучи жахи,

Від заздрості звивали руки,

Зо світу марили звести.

Поклавшись на веління долі,

Аль-Фарабі вперед іде.

І вже в Дамаску, на роздоллі,

Сади безкраї стереже.

У пошуках таїн науки

Тархан мандрує по світах,

Великих мудреців здобутки

Несе кипчак в своїх думках.

Великий син степів казахських

Культурні збудував мости,

Розумним словом, добрим ділом

З’єднав народи навіки́.