Тархан Аль-Фарабі

В південних землях Казахстану

Арись впадає в Сирдар’ю,

Ласкаві хвилі обіймають

Степів розпечену траву.

Отрар – велике місто Сходу

Там всі шляхи земні зійшлись

І син великого народу,

Де путь шовкова, народивсь.

Аль-Фарабі – дослідник світу,

Нащадок роду кипчаків

Вагомий слід в науках різних

Для всього людства залишив.

Купці зо всіх куточків миру

Ішли по шовковій путі,

З собою везли дивні речі

І найкоштовніші книжки.

Аль-Фарабі кипів любов’ю

До слів, що несли мудреці

І кораблі пливли Арисью,

Для нього сувої везли.

Зібрав Тархан бібліотеку –

Не було рівних на землі.

Трактати зберігав він грецькі,

Що світлі втілили думки.

Велике торгівельне місто

Росло і ширилось за дні

І наймудріші науковці

Сюди ішли зо всій землі.

Аль-Фарабі, малий хлопчина,

Ходив між ними і шукав

Великих істин Батьківщини,

Таємних знань чужих держав.

Жадоба пізнання́ науки

Тархана вела по світах

І виростали крила-руки

На молодих його плечах.

В Ташкенті, Бухарі, Багдаді

Він світ науки пізнавав

І мов багато іноземних

В короткий час опанував.

Заради і в ім’я науки

Аль-Фарабі покинув чин

І скинувши суддівські пута

Для нових справ зробив зачин:

Вивчав труди великих греків,

Прославив знанням халіфат,

Примножив пам’ять своїх предків,

Пишався ним увесь Багдад.