Тату, мені наснився сон

Тату, мені наснився сон —

не страшний,

а такий, що думає замість мене.

Мама сказала: збирай речі,

без крику, без драми,

наче це не втеча,

а simply a move.

Я взяла своє слоненя —

ти ж знаєш,

я не вмію йти,

не тримаючи щось тепле в руках.

Ми їхали разом,

наче на екскурсію,

де люди змінюються,

faces blur,

а я то йду попереду,

то дивлюсь збоку

і розумію більше,

ніж питаю.

Я ховалась —

не від вас,

а від поглядів,

які хочуть вирішувати за мене.

Сестра теж ховалась,

бо страхи в сім’ї

часто ходять колами.

Хтось казав: це небезпечно,

я бачила павука.

Потім дивилась ще раз —

і то було сонечко.

Same world, different meaning.

Мене посадили поруч з тими,

кого я не обирала,

бо життя іноді

садить нас разом

for a lesson,

not for love.

Потім було село,

нове місце для життя.

Собаки гавкали,

охороняли чуже,

і я зрозуміла —

я не зобов’язана

ходити по землі страху.

Я піднялась у повітря, тату.

Літала між дворами,

між селами,

above the noise.

У руках — слоненя.

Не вантаж.

My balance.

Казали: ти граєшся.

Казали: це залежність.

Але ти пояснив просто:

there is a line

between gambling

and a game that heals.

Ти дозволив мені

мати свій світ,

не продаючи душу

і не програючи себе.

І я прокинулась з думкою:

я не тікаю від життя, тату.

Я просто лечу

іншим маршрутом.