Таємна сповідь

В нічній пітьмі ледь блимає ліхтар,

Каймою тьмяне світло розсіває.

На цвинтарі освячений вівтар,

Померлих душ на сповідь закликає.

Вже північ. І постала, як мара,

Одна душа, що за життя страждала,

Що створена з Адамова ребра,

Лише кохання нерозділене пізнала!

Навколішки смиренно постає,

На свою долю ніц не нарікає.

Як сон пройшло життя її земне,

У Господа лиш спокою благає!

І молиться серед німих могил,

Щоб не карав Господь її "Адама".

Бо не його вина, що не любив,

А це була її життєва драма!

Такі дива трапляються вночі,

Але живим, це не дано пізнати.

Лиш чорна кішка та нічні сичі

Могли це тайне дійство споглядати!