Те, чого немає

По мохастих стежинах правічної пам'яті

давно не траплялось ногам іти,

і тільки пиха від купи вигаданих книжок,

а як хто що згадає — в бетонний мішок

його, спалити, веслом по макітрі,

бо ми і без правди розберемося самі тут,

оскільки дуже написано вдало,

хоч як бачиться зверху — ні сіло, ні впало.

Кажуть, що світить сонце опівночі.

Правильник очі на генія-помазанника вирячив:

як це поза регламентом і каральним актом

згідно зі статтею закону, що його птеродактиль

біблійний запровадив на рівні держави?

Ті, хто фігурує як "великий і славний"

у переписаній історії, — ворюги й авторитети

під захистом ортодоксальної некрофілічної секти.

Їх послухати — так нічого більше

не траплялось віками з волі Всевишнього

як тілько війна, мор, зрада і похіть, у чім сила зла

по землі отруйними бур'янами зросла.

Сувої істини не горять у вогнищах інквізиції,

не бере куля й меч звищезійшлого рицаря.

Мов валуни й брукняки в річищі всохлому звалені

вороги його, демонічні Петри Перші та Сталіни.

Накоти на них, Дніпре, потоком бурхливим.

Самі хвилі на місці хитаються сині.