Темна вежа

В моєму храмі

підземні кімнати,

ще глибші,

ніж я вважав,

як далеко спускається вежа? –

поділ відбиває в собі небеса,

і кожна нова келія

тримає в собі голоси,

крізь прочинені двері – кричать,

осідають на стінах вологою,

чи це вибухає печаль

з мого рота в обличчя нового свічада,

туманно в очах,

я спускаюся сходами

крізь підлогу,

вивчаю сопромат по нотах

у будові без початку та кінця,

центруючи будову камертоном

серця, винаходячи музику в шумах

таємних коридорів й потаємних келій,

прокладаючи струмінь хребта

в спіралі цитаделі тіла в тілі, в тілі, в тілі…

…міст через вічність, до себе

від рептилії, і далі,

аж наскільки вистачить життя,

без цілі, просто граючись,

як хвилі з берегами граються,

заради миті, коли є краса,

і усмішка в свічадах,

і мерехтить від того,

мов свічками, храм…