Темні роздуми (151)

Любов - глибока рвана рана,

на тлі людького серця й тіла.

Поруч тепер вже не «кохана»,

в тіпьмі нічній сховатись хтіла.

Нічні поля і силуети лісу,

чорняве небо, і ні зірок, ні хмар.

Усі вони в душі, немов завісу,

рядки любовні дмуть через димар.

Я знов пишу рядки про те кохання,

що списом розтрощило серце й груди.

В очах сіріє світ, мов плівка рання,

немає й сил творить нові споруди.

Якби ж та відстань забирала крихти почуттів,

і з кожним кілометром була б слабша.

То почалася б нова ера відкриттів,

за «джокера» з‘явилась б карта старша.