Тепло

На чисті дзеркала, на сонячні площини

я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть,

і приском мерехтять червоні крапелини —

твої долоні їх ніколи не зітруть.

Бо витнув на роду похмурий карбівничий

цю рану — і ввіклав у неї три персти…

Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя,

і в тріщинах дзеркал не бачить чорноти,

я видихав життя по краплі, похвилинно

і пучками зминав стеблини, мов ґноти.

І запеклася кров у жилах в горошини —

не видихнуть мені всю на дзеркальний лід;

горять, горять вогнем дві сонячні площини,

відбивши — глиб у глиб — супротилежний світ.

Та що це? Гострий сніг перетина зіниці,

і не склеплю повік — палають дзеркала,

і сухожилля рве тупий осколок криці,

який я у війну ввібрав замість тепла.

***