Терен

С. Гуляєву

На скелі безмовній я

Внизу маневрує потяг.

Між гір зміїться колія.

Нагнулась з неба високостість.

Затока спить, зморщивши брови.

Край молу смикає шаланди.

Сонце заходить без умови —

В червонім краваті, галантне.

Блиснуло світло. Згасло враз.

Шоколадиться дим з майстерень.

В мені — безмежність синіх фраз

Про ту, в якої очі — терен.

2-15. VIII. 1917. Владивосток

__________________________________

С. Гуляєв — солдат телеграфної роти, приятель автора.