Теслювання

Буває так, що в густолисті

Сидить і соловей, і крук.

І дерево, немов пречиста,

Таїть зачатий духом звук.

Як видобуть? Три шкури здерти,

Розсмугувати для труни,

За сим мовчанням за упертим

Сховалась пика сатани.

Зневажливо кора сміється,

І чорно пирскають сучки, —

Облоскотать його береться.

Ні краплі звуку, ні страждання,

З стрімких стримінь і — на позем:

Сокира й струг для лоскотання;

Рука, спарована з ножем,

Перебирає волоконця,

Круги розкручує — нема,

Бо в кроні дерево трима

Своє птахоподібне серце.

То ж так пророчисто і чисто

Воно лунить і, мов жеврінь,

Зсередини світлує тінь,

Що поїть хмільно бандуриста.

Такі несхибні постулати,

Що за набутком — вічно втрати,

Що за причиною — ланцюг…

Остружок звивсь — зганяє струг

З планиці лишок сучкуватий.

А для цимбал, що й для труни,

Одна сокира й деревина.

Згинає тесля круто спину,

Коли вганяє колуни.

І звук спонтанної струни

Йому лоскочеться у вусі.

В зеленолистій завірюсі —

Сучки, як роги сатани.

І голосним єхидним сміхом

Сокира допікає всім,

Бо ж лезо, скупане в росі,

В руїнощах шукає втіху.

Так, продиктований рукою,

На дерева ляга указ,

Що буде з них іконостас

Для цілувань і чолобою.

О щедрість нищівна для всіх!..

Роздвоїв тесля окоренки,

Розлущив звук, немов горіх.

Сокира язиком тоненьким

Зловила першу краплю соку

І, поринаючи в глибокість

Терпіння тихого, сміялась,

Бо розтеслялася зів’ялість

І ширивсь дифузійно згин,

Та бивсь настирливо один,

Однісінький — і вже останній —

Клич фортепіанний:

Н е в и д о в б а т ь!..

***