ТГК

Я – ти,

Я та утрачена година,

В котрій зійшло тобі із рук

Те,

Що ти немов якась дитина

Гуляла в дощ із моїх мук.

Я – мінус із контексту,

Слово,

Я те, що любиш ти,

Двозначність коми,

Суміш розуму в шприці

Та їжа Бога,

Натхненні вірші сильного творця,

Його божественна трава,

Що сповнена речовиною,

Що зветься ніжно – ТГК,

Театр Гідного Канону –

Розшифрування спільного життя,

І наче губи біля мікрофону,

Я лагідно кажу тобі свої слова :

“Тебе кохаю,

Надихнути прошу,

Ти моя муза,

Так працюй,

Прошу,

Тебе я прославляти в віршах хочу,

А ти від мене йдеш..

Зажди”,

А ти відповідаєш :

“Вибач,

Любий,

Я щось без настрою,

Тепер бувай”.

І що тут скажеш?

Йду нап’юся,

І буду грати роль придворного я блазня,

Яким я завжди був для тебе,

Й, мабуть, буду знову,

Тож прощавай,

Й проводити мене не слід,

Це зайве.