The last frontier

Маркові та Ії

— на далеку дорогу до Каліфорнії

Піонери країни ішли

неодмінно зі сходу на захід.

Куля сонця — вогнистий маґніт —

всіх тягла в далечінь за собою.

На возах — найцінніший вантаж:

непокора, відвага і мрія,

і уперте бажання дійти

до найдальших, останніх кордонів.

По дорозі — безмежжя степів,

індіянські ворожі ватаги,

і пульсуюча вена землі —

всемогутня ріка Міссіссіпі,

і стіна загартованих скель,

і безводна безлюдна пустеля —

але ось: іще миля, ще дві

і — мета вже відкрита для ока!

Чи мета це — чи, може, межа?

Океан — нескінченна стихія —

і людина на берег стає

упокорена, з серцем відкритим:

ось і він — цей останній кордон!

Не здогнати нам сонця ніколи.

Кругобіг по планеті-землі

завертає нас знову до старту,

до основ, до початків життя,

до глибин свого власного я.

1980