Ті хмари давно розлилися дощем

…ті хмари давно розлилися дощем, а їх тіні

ще досі блукають між нами, забувши про час,

усе, що мені залишилось, – осіння картина

і щему гіркого ковток на похмілля, хоча

з грудей виривається сміх, а не розпачу стогін,

коли заболить, наче стиснуто кимось корсет,

бо врешті багата на спомин і дякую Богу:

ніщо не зникає безслідно, не кане у Лету…