Ти кажеш,що нічого вже нема

Ти кажеш,що нічого вже нема.

А так болить,що думаєш,дарма?

І як нестерпно душать ті слова…

Сказала б я,та знову неправа.

Ти кажеш,що минули ті часи.

Не вгасни тільки й серця не вгаси

Не утопи щось справжнє ти у болі

Не опинися в сумнівах неволі.

Ти кажеш,що було не повернеться,

А як ота душа крізь тіло рветься

І лиш слізьми рясними прокрадеться

І лиш на мить у сутінку проллється.

Щось не так і ми не ті – промовиш ти

І не бачу я проблем всіх широти.

Й не почую я серйозності тих слів

І навряд чи стану тим,що ти хотів.

Де б сховатися від лави злого люду,

Що литимуть у душу купу бруду.

Хто мріями зі мною ще блукатиме?

Хто зі мною поруч засинатиме?

Ти кажеш,це було не те,що зараз є.

Кому віддам я дихання своє?

Із ким я говоритиму й до кого йти?

І як тоді я житиму,якщо не ти?

Я до останнього гудка тебе чекатиму,

І до останнього рядка тобі писатиму.

Я так хочу все частіше утікти

В те місце,там де будеш тільки ти.

(с) Мілена

04.03.13