Ти мене циганкою називаєш?

Ти мене “циганкою” звеш?

Та глянь спочатку в дзеркало, генію:

У тебе думки — як у кнопочного телефону,

Застряглі десь у 2003-му.

Ти світ не бачив, але всім пояснюєш,

Хто де живе, як виглядає, ким народився.

Твої стереотипи — як старий унітаз:

Тиснеш з усіх сил, а воно не зливається.

Ти верещиш про Румунію, ніби там один табір,

Бо далі свого двору ти й не виходив.

Живеш у голові, де три думки і півтора нейрони,

І всі зайняті однією справою —

Судити інших за те, чого не розумієш.

Яка “циганка”?

У мене шкіра світліша за твій світогляд.

А ти все одно прешся з ярликами,

Бо простіше так, ніж визнати,

Що ти просто заздриш.

Ти бачиш моє море, моє сонце, мою свободу,

І в тебе всередині починає шкварчати,

Наче хтось увімкнув сковорідку.

Ото й горить — бо хочеш, але не можеш.

Бачиш — а не маєш.

Тому давай, називай далі,

Тисни на свої стереотипи,

Розганяй свою фантазію.

Мені від того смішно,

А тобі — боляче.

Бо я живу, а ти тільки коментуєш.

Ось чому в тебе й горить.