Ти міг лише говорити

Ти міг лише говорити

Розкидатись високими фразами

Та гучними обіцянками

Ти міг змусити тонути

У наші космоси і галактики

Я вміла слухати і вірити

Довірливо й наївно

Не задумуючись про завтрашні світанки

Та після кожного речення ти зникав

Як зникають антарктики

Я божевільно намагалась відшукати реліквії

Як доказ що мені не примарилось

Що я ще при пам’яті

І це не мої ефемерні релігії.

Хотіла справді хотіла вірити

Та після слів була лише тишина

Що як ехо відбивалась в моїй порожнечі

Твої літери нахабно викрадали чорнила

Мого скінченного буття

Я здаюсь, мені шкода лише намарно списаних аркушів

Нехай вони краще згорять до тла

А я йтиму далі як і до цього

сміливо і гордо йшла.