“Ти навчаєш ходить легкома”

Ти навчаєш ходить легкома

Попід хмари навислі

І гасити бентежність ума

Клоунадою мислі.

Не приймаю веселих наук,

Що гіркі, мов оливи…

Он життя виривається з рук,

Як лоша полохливе.

Он обламаний кущик бузку

Виростає, і квітне,

І ховає в сльозу боязку

Безконеччя блакитне.

Он підноситься небо, як жаль,

Понад сонця бриндушу,

І любові щаслива печаль

Переповнює душу.

***