Ти назавжди лишишся моїм єдиним кумиром.

Ти назавжди лишишся моїм єдиним кумиром.

Навіть коли мова моя сповниться гнівом,

Навіть якщо наші відносини не закінчаться миром.

Ти завжди будеш моїм кумиром.

Я слухатиму твої пісні, як пророцтва,

Дані в старозавітні часи, що оповідають щось про каліцтва

Наших із тобою потріпаних душ.

Як би там не було, не варто за мною плакати, не туж.

Моя пам'ять буде в твоєму полоні, хочеш того чи ні.

Я палитиму спомини якнайдужче, вони - іскри в огні.

Вони - те, що тримає мене тями, що тягне мене до землі.

Вони - й те, що не дає мені впасти, завмерти в тиші глухій.

Твої очі лишаться єдиною моєю надією.

Зеленкуватим огнем вони лишаться терапією,

Яка тримає мене в тонусі гнати за мрією,

Яка змушує мене рухатись й ліпити на герб білу лілію.

Ти стала й будеш тою, хто дав мені щастя, хочеш того чи ні.

Я пам'ятатиму всі твої подвиги, кожну ноту, хоч як від того боліло б мені.

Я не забуду жодного руху м'язів на твоєму стомленому від пар лиці.

Я карбуватиму слова кохання кожного разу, як приходитимеш до мене вві сні.

Я витиратиму твої сльози, ковтаючи власні думки.

Я триматимусь коло тебе, коли підеш танцювати в шинки.

Я оберігатиму тебе й намагатимусь гамувати твій біль.

Я залишуся тим, хто чекаю тебе, незалежно від кількості кіл,

Незалежно від того скільки доведеться іще пройти,

Незалежно від того сам я буду чи доведеться кого знайти,

Я прямуватиму до будинків, що знаходяться ближче до Смерті,

Я чекатиму там, слухаючи як живі вірші читатимуть Мертві.

І посеред тих немертвих читань, ти залишишся моїм кумиром.

Навіть коли рими мої сповняться запахом церковного миру,

Навіть коли строфи мої втратять для тебе смак -

Ти залишишся моїм кумиром, щоб там не було і не боліло б як...