Ти не моя

Ти не моя, мамо, ти давно не моя.

Твоє тепло — для чужої дитини.

Я ж — помилка, тінь, немов сльоза

на чужому вікні без причини.

Ти її любиш. Я знаю — без слів.

Ти їй печеш, шепочеш, вкриваєш.

А мене — шматуєш, б’єш на пів,

і зранену — ще й принижати встигаєш.

Ти б пішла від мене,

якби мала куди.

Та тримаєш не любов —

а потребу.

Я ж стою під вікном,

мов у воду кидки,

де кожне “доню” —

ніби отрута в небо.

Не плачу вже. Не прошу “чуй”.

Я виросла з болю, мов з криги весною.

І хай тобі буде спокій, чужа,

бо я тебе, мамо,

люблю — війною.