Ти шо кончений?

Мій пульс — це збій. Моє серце — завал.

Синдром ВПВ — мій довічний причал.

Ви б’єте у груди, де тонко і рветься,

Де кожен удар епілепсією відгукнеться.

Я змалку по білих палатах блукав,

Я світло нападу у снах затискав.

А ви — в камуфляжі, в руках — автомат,

Штовхаєте в спину, як на каторгу, в ад.

Дивіться в зіниці! Там — чорна вода,

Там іскра хвороби, там спільна біда.

Ви крутите руки? Ви душите сміх?

Мій напад — це кара за кожен ваш гріх.

Я впаду на асфальт, я за брук зачеплюсь,

Я вашим залізом об землю розіб’юсь.

Але в кожнім вдиху, де збитий мій такт,

Запишеться кров’ю цей ваш «контракт».

Ви — сильні? Ви — влада? Ви — Києва щит?

Коли об коліно ламаєте мій дефіцит?

Хай кожна насмішка вам стане кісткою в горлі,

Коли ви ламаєте душі, що й так вже переборні.

Я — скло. Я — задишка. Я — ритм не для строю.

Але я лишаюсь, суки, собою.