***

Ти старанно розгладжуєш мої зморшки,

Змішуєш з молоком рясні сльози,

Замальовуєш медом сивину у волоссі,

І не забудь викинути вчорашні чотири ґвоздики

Кольору церковного кагору

І спробуй хоча б розтулити мої кулаки,

Бо нігті вже в'їлись у шкіру,

А насправді я й далі сплю сама,

Бо тебе намалювала уява,

Та іронія не зійшла ще з обличчя,

І зморшки врізаються глибше в чоло,

А квіти спочивають на балконі,

Амінь.


2016