“Ти світиш в ніч лунку”

Ти світиш в ніч лунку

тонким осколком скельця

і носиш в кулачку

пташине ніжне серце.

Я знав твої меди,

дзвінкі твої відерця,

і коряком водив

по зачапілих денцях.

Загляну в копнячок,

пригну вниз павутину —

в прозорий корячок

візьму-черпну росину.

І так усе життя:

ходіння і шукання,

і згадки про пиття,

якого смак — незнаний…

***