Ти, якого я більше не побачу

Ти пив холодний американо без цукру,

Не любив дощ і не читав новини —

Повна моя протилежність, що зачепила душу

І почуття старі наново оживила.

Тебе цікавили наукові дослідження та статті.

Я читала сумні новели й любовні романи.

Ти говорив, що думки мої банально прості,

Чим щоразу сипав сіль на незагоєні рани.

Я шукала зустрічі з тобою, бодай нагоди

Побачити тебе серед натовпу здалеку,

Кілька слів від тебе вже були нагородою,

Які повторяла вже напам'ять їх знаючи.

Ти вважав мене наївною і дитячою.

Я ж бачила у тобі лише зрілість.

Відповідь твоя вже була очевидною,

Та все ж я надіялася на щирість.

Я писала тобі листи, але боялася їх показати.

Вони назавжди залишаться в моїй шухляді,

Будуть дуже довго-довго адресата чекати,

З моїми щирими признаннями на білому папері.

Ти будеш і далі мене не помічати,

Казатимеш, що мені ще рости і рости.

А я буду з нетерпінням чекати,

Коли все нарешті зрозумієш ти.

Ти ще не знаєш, що поїду я в місто,

Де, мабуть, зустріну нових щирих людей,

Де в мене буде багато спогадів чистих,

Спокійних днів і тихих без тебе ночей.

Залишиться мій гарячий американо з цукром,

Сірі осінні дощові дні та газетні новини.

Я буду далеко-далеко від тебе

І вже по-новому стара людина...