Ти знаєш, іноді важко буває

Ти знаєш, іноді важко буває

Сидіти самій у морозній пітьмі,

Думками ділитись щовечора з чаєм,

На аркуші викласти рими сумні.

Як бачити важко життя епізоди

Твої і мої. Благаю, пробач!

Я згадую іноді свої “пригоди”,

Я згадую днів своїх жалісний плач.

Як важко було з самотою заснути.

Ми в ліжку удвох: я і вона.

Вона пила мене й не давала забути

Того болю солодкого,пила до дна.

Вона пише вірші, і до ранку, буває,

Як вкусить, то вже не відпустить.

Ламає і душу усю вивертає,

Та знає,як боляче,тисне і крає,

І мить зі сльозою не впустить.

Залякала!

І зникла.. І знов повернулась

Заблукала чи звикла?

В брехні захлинулась.

Заховалась в мені,

У душі глибині

Й говорила зі мною вона в тишині.

Як важко бувало нічого не знати

І мовчки кричати,до болю благати,

І погляд на землю самотньо спускати,

Хотіла ще марно я щось врятувати.

Ти знаєш, самотність мене не жаліла,

Топила мене у собі і топила.

Напевно,мене лиш одну так втомила,

Так гірко й надовго мене полюбила.

Я кожного разу додому верталась

Й мене зустрічала кімната пуста.

І кожного ранку я знов прокидалась

Закрита,забута щоранку не та..

Як важко бувало в вікно заглядати

І вітром розсіяти свої думки,

Як важко бувало від люду ховати

Страх у душі і тремтіння руки.

20.07.2013