ти знаєш, я люблю високих і тонких

ти знаєш, я люблю високих і тонких,

щоб кожен їхній рух давав мені сто ліній,

щоби на довгих шиях і на човнах повік

могла я провести свій слід чорнильно-синій

щоб дибилась, росла їх опіумна плоть,

вологі покривала їм натирали спини -

розумні самолюбці з обличчями п'єро,

улесливі ляльки,

тендітні андрогіни

а ти такий, як є. я не пишу картин

із тебе, твого тіла, і не дивлюся в душу:

в тобі багато так одчаю й глибини,

які - лише пірни - поглинуть і задушать

хай краще вже вони - прекрасні і слабкі,

з печальними очима і хижими губами -

живуть на фотографіях,

живуть на полотні,

а ти - і так живий - без тіней і без драми

ти знаєш, я люблю їм затуляти рот.

поки вони мовчать - тіла їх, наче храми.

у дорогих одежах, стрункі, мов стани нот,

гнуть брови і усмішки

й своїх коханців манять

а ти несеш в собі натруджені думки,

і кожне слово в них викохуєш, мов зав'язь.

так дивно - до небес підносити одних,

а з іншими - днювати

і лишатись