Ти знову повертаєшся в той дім

Ти знову повертаєшся в той дім,

де, мов гіркі сувої самовидця,

лежать роки. А вже прийдешні лиця

біліють, ніби маски з пантомім.

Ти площу прочитав, як письмена,—

це середмістя, звичне і крамничне,

тепер для тебе вічне і граничне —

твоя вітчизна, щедра й кам’яна.

Ти — мить свого народу, тільки мить.

Уперше тут почув ти, як тремтить

небесне скло між вічністю й тобою.

Ти увійшов. Доріг назад нема.

Твоя любов дитинна і німа —

її не рушиш навіть похвальбою.