Ти

Ти можеш хоч на хвильку прилягти,

Ти можеш не писати кілька років,

Ти можеш все забрати і піти,

Мене розцілувати з усіх боків.

Ти серце можеш викинуть моє,

Ти губи мої можеш цілувати,

Ти ткач, що мою голову снує,

Ти спогад, що у мене не забрати.

Твої прекрасні очі наче в сні,

Я голову на відсіч можу дати,

Аби не дали ще колись мені,

Нагоди твої губи цілувати.

І навіть сонця раннього нема,

Але біжу від світу та подалі,

Куди мене загнала голова,

Туди вона мене жене і далі.

Єдине, що залишилось в тобі,

Той спогад, що і досі все тримає,

Той теплий і останній наш обід,

Такий, якого більше не буває.