“Тихенько відійди”

Тихенько відійди,

відколивайсь, як звук, —

холодний блиск води

уже торкнувся рук.

Це осінь почина

дочасно брати квит —

її рука сумна

кислички рве на спит.

В маленький козубок

опеньків набери,

тихенько на клубок

позмотуй кольори.

І відступись ще раз

від спокою свого,

від вицвілих окрас

і будь-яких пригод.

І сам на самоті

знайди собі ізнов

слова якісь «не ті»

про радість та любов.

Щоб в них, як у струмку,

просвічувало дно

й несло снагу терпку,

як молоде вино…

***