Тихо плине вода

Тихо плине вода у річках і струмках, 

Швидко линуть літа - лише слід у очах. 

Скільки марив у снах і скількох я кохав - 

Я сказав би усе, якби міг. Якби знав... 

Десь далеко між хмар палахтить той вогонь, 

Що шукав його я, що не можу збороть! 

Що так зве і манить й знов обдурить мене... 

Але йду я вперед, мов мене щось жене. 

І іду я, і бачу - то ти вдалині, 

І легка, й недосяжна, як завжди, мені. 

Я протягую руки, ти всміхнулась й... нема. 

А на місці, де ти - лише сива пітьма. 

Я іду і шукаю твої там сліди, 

Та вони позникали усі, як завжди. 

І немає притулку душі, що спалив. 

Не знайшовши, я знову тебе загубив... 

Я не знаю тебе, хоч і прагну узнати: 

Щось між нами таке, що не можу здолати!

Нездоланне ніщо! Скалить зуби воно... 

Ми ж, мов в небі зірки - лиш знайомі давно. 

Ми як в небі зірки, але ж ми на землі, 

І ховаємо очі, як діти малі. 

Ми не бачим того, що обох нас тримає... 

Й мені сумно: між нами нічого немає... 

К.В.