Тільки про кольори

Була у хлопця сорочка,

вишита дрібно хрестами,

були замріяні очі,

карі, такі ж як у мами.

Душу він мав безневинну,

ніжну і світлу, як сонях.

Ніс він свою Україну,

наче кришталь, у долонях.

Мати вгадала з нитками --

комір, як чуб в позолоті,

на полотні домотканім --

сині волошки на жовтім.

Та вишиття це барвисте

око вороже разило.

Світ розколовся і блиснув...

Впало червоним на біле

серце русявого сина!

Нащо так вірно кохати

рідну свю Україну

вчила згорьована мати.