Тінь

Все глибше входить в землю спека,

і ширша подих, що не крок.

І пада тінь моя далека

по той бік річки на пісок.

Угору золото струмує,

донизу темне скло тече.

Висока ніч стоїть ошую,

правобіч — гине день з очей…

А посередині ти крочиш.

Куди не ступиш — в центрі ти;

посеред дня, посеред ночі,

посеред світла, темноти…

І лише тінь твоя кружляє;

то лащиться, бува, до ніг,

то ниттю в далечінь безкраю

розмотується без доріг.

То підіймається угору

стовпом високим смоляним,

а то сягає, наче корінь,

аж соляної глибини.

І то донизу тебе смиче,

то стрімко вгору порива.

Глянь, на рахманному обличчі

знов закущилася трава.

А плечі врізались у кручу,

підперши береги круті…

Піднімеш пучку й миттю влучиш

в очей джерела золоті.

***