“Тінь чиста, прагнучи сполуки”

Тінь чиста, прагнучи сполуки,

летіла, розпростерши руки,

щоб в полі перейнять мене, —

в шовковій оболонці звуку —

ядро ж у неї кам’яне…

Вона швидка, як світ, широка, —

летіти буде, ще допоки —

не обійду, не розминусь…

Коротять відстань квапні кроки —

чи ж неминучий цей союз…

Чи сонце зменшилося вдвічі?

Чи звузилися, може, вічі?

Чи змаливсь світ, що тінь зросла?..

І голови всім на узбіччі

стинаю посвистом крила.

Куди запастись, де сховатись?

Тінь шестикрила, тінь руката

з повітря кисень витиска.

І, сполучившись, наче в вату,

я мертво входжу в двійника.

***