Тінь (римована версія)

Погасилась печаль підземна — аж стало димно,

далі випнулась териконом сама назовні.

Звуки проросту тут би визбирати, щоб ними

пересіяти лису вирву в озимій мові.

Тут не в риму ідуть із часом — і крок за кроком,

мов зворотний відлік пораненого відлуння.

Тут порепані губи в суджених — отже, кров’ю

всі обітниці закріпляються при цілунках.

Тут обручки на підмізинних — з руди й граніту,

і опущені кутики в тріщинок на корі.

Тут мурахи в мурашник котять краплини світла

й тінь за мною моя — наче камінь з грудей проріс.

11.03.23