Тіні власної проблеми

Як тяжко жити стало на землі,

Де час від часу — нісенітниці безглузді...

Ми перестали вірити в дива

І з кожним днем — все більше не "на пульсі".

Ми перестали вірити в любов,

Для когось дружба стала — пустотою.

Ми загубили щирість у словах,

Змінивши правду — тишею німою.

Ми розучились слухати серця,

Шукаєм сенс — в екранах і в системах.

Пішли у себе, ніби в забуття,

І стали тінню власної проблеми.

Ми за безцінок мрії продаємо,

Шукаєм вигоду в простих словах.

Про себе кажем: "Гроші вирішать проблему", —

Натомість в серці оселяється лиш страх.

Ми замість слів кидаєм навмання

Сарказм і гнів — як зброю у обличчя.

І доброта — як рідкісне ім’я,

Що вже нікому не назвати двічі.

Невже забули ми, чому живем?

Чому колись співали на світанні?

Чому шукали сонце крізь дощі,

А не ховались в тіні при прощанні?

Та десь в душі іскриться ще надія,

Що людяність — не зовсім в тінь пішла.

Що є ще шанс для правди і для мрії,

Для теплоти й любові, що була...

Тож, може, встигнем ми усе змінити —

Поглянути по-іншому на світ.

Без фальші, болю, зради та рутини —

Повірити у но́вий, щирий зліт.