Тиша, що кричала

Тобі лиш треба було повірити

В мої слова і моє кохання.

Не ламати, не змушувати вибачити,

А лиш бути — без фальші й вагання.

Я не просила зірок із неба,

Лиш трохи тепла у тремтливі дні.

Та ти мовчав… і мовчати було не треба,

Бо тиша твоя кричала мені.

Ти б міг стати тим, хто рятує,

А не тим, хто навчить помирати.

Та я вижила… і це вже дивує,

Бо любов не мала мене вбивати.