Тиша

*

тиша..

ш ..

ш ..

– шелестить безмовно листя по той бік.

Там ми усміхаємося самі у себе.

Так, що з кожною посмішкою довшає тінь

між минулим і теперішнім.

Так, що тільки й залишається слухати

цю змовклу тишу вуст

з цього –

з іншого берега часу.