Тліюча реальність

Запилені ліхтарі у клітках

Тонуть у відблисках

Розмов пізньої ночі

Складені слова порочні

Які втрачають відчутність

Перетворюються у вульгарність

Які тягнуть у болото забуття

Де лише одне вічне каяття

В пошуках маленького маяка

Що в полоні кровожерливого терновика

Котрий насичає світобудову отрутою

Омиває світ скорботою

Позбавляє від яскравих деталей

Рятуючи від спотворенних вуалей

Які ховають у собі кульбаби

І помирають від таємниць хвороби

Знемоги та виснаження

Убогості та усамітнення

Стають відзеркаленнями гротескними

Тягнуть руками мертвими

Останній рятівний ковчег

Зривають з нього останній оберег

Роблячи його надто вразливим

І спасіння неможливим

Чорний сніг падає на ліхтарі

Стирають мрії та надії бунтарі

Які поклоняються тому снігу

І тонуть у своєму божвільному сміху

Тонуть в в’язкому чорному

Вирі благаючих криків космосу

Сніжинок, які оповідають про смерть

Поглинаючи всю земну твердь

Щільно обліплюючи лампочки

Складаючись у узори мозаїки

Лабіринтів, де світло вихід шукає

у вічності, де шум лунає

Хриллих голосів, які просять пощади

Сліз, які утворили червоні водоспади

Безформних, холодних в’язниць

Зітканої з огидних таємниць