То хто тоді в тобі загине, коли проснуся я:

То хто тоді в тобі загине, коли проснуся я:

коли голісінька й незрима зцілю твої вуста?

Хто там проснеться й не заплаче, і руку не подасть,

відмовиться від молитов, від слів і від причасть?

То хто це буде із просоння, як ніжний спів верби,

вплітатися видінням наскрізь із голої води?

Хто викреше із себе світло чи темряви потік,

забувши, що і те, і інше несе у собі світ?

Чи та, що була синьоока, загине на виду

і проковтне в собі стареньке й невпевнене «люблю»?