Тобі

Розпеченим льодом падати з неба,

та впасти камінням, весняним дощем.

Нам зорі зривати хотілося з неба,

а натомість того, розбилися вщент.

Розпалені очі із поглядом сонця,

і з серцем холодним, мов річка гірська,

розбиті, мов краплі доща під віконцем -

дорога до раю занадто вузька.

Ми плили по краю пласкої планети,

закінчилось море, закінчився світ

і падали довго у темні тенети,

та вже написали ми свій заповіт.

На кам'яних брилах, обгорнутих небом,

я випалю сонцем твоє ім'я.

Як вітер шалений широким степом

летить поміж роки спів солов'я.

У всесвіті чорнім, між сотень галактик,

немає ні кисню, не твого тепла.

Залишився з мене лише один дотик,

навколо все темно, з'їдає імла.

Я падаю з неба, зриваюся з хмари

водою і сонцем, снігом з дощем.

Я змию ретельно ті чорні чари,

закрию від болю теплим плащем.

Мов дотиком квітки, теплою хвилею,

в мені закарбована постать твоя.

Бути щасливою, доброю, милою.

Для тебе кохана ця пісня моя!