Той незабутній дім

За збігом обставин я опинився в цьому мальовничому місті. Ніжна прохолода пестила мене свіжим весняним вітром. Я відчував приємну легкість і, немов би, відгукувався йому з глибини своєї невтомної душі. Крокуючи тихою вуличкою, почав впізнавати знайомі місця. Щось мені защеміло в серці, і раптом нахлинули спогади, просякнуті ніжним сумом.

Я мру незнайомим провулком

Під бриніння протоків весни.

І у мене з’являються спогади —

Пам’ятливих часів давнини.

Ось, за рогом ховається вуличка,

Де у спогадах домик стоїть,

На віконцях — фіранки з узорами,

Вогник-зірка блакиттю яскрить.

Там затемнені сходи з перилами,

Вигинаючи крутість свою,

Підіймали мене до затворниці,

Розриваючи душу мою.

Що за сила — таємна й зваблива —

Всього мене до неї тягла?..

Бо там — дівчина знадна і мила —

В прохолодній кімнаті жила.

Зустрічала мене, посміхаючись,

Сама — бліда, косу розпустив...

Щось з натхненням тоді вона мовила,

Коли ніжно її я пестив.

І, як палко припавши в обійми,

Шепотіла тремтячи вона

Щось про втечу, і щось неймовірне, —

Цілувавши з жаданням в уста.

Як ми станемо птахами вільними

І потрапимо в край без людей,

Там забудемо світ гордуватий,

Непотрібних позбувшись речей.

Її сльози схвильовано крапали

Із задумливих, милих очей...

І лунав поцілунок кімнатою —

Як відлуння минулих ночей.

Олег Магденко. Bergen-Straume 07.04.2025 р.