Той, що над нами

Стоїть козак коло груші

Дівку підмовляє.

А дівчина, як калина,

Полум’ям палає.

Зчервоніло повне личко,

Відскочили груди…

Отак дала б, та боїться,

Що то послі буде.

«А що, — каже, — як я буду

Дитиноньку мати?

Хто пригорне сиротину,

Буде доглядати?»

Козак жваво обіймає

Дівчину руками.

«Не журись, дівчино, — каже, —

А той, що над нами!..»

А із груші старий батько:

«О бісова мати!..

То ви будете робити,

А я годувати?!»

Як почули молодята —

Та від батька в ноги:

Дівча в хату з переляку,

Козак — за пороги…