Тому промінню, що пестить вранці

Він шукає свою даму,

Кожне серце розриває.

Вже копає собі яму,

Бо любої ніде немає.

Вночі та дівчина спала,

Вранці з жайворонками вставала,

Аби сонце зустріти

І разом з ним горіти.

Вона кохає те проміння,

Що на світанні пестило її.

І вже забула те сплетіння,

Що вночі тягнуло в гаї.

А він лише й леліє

Думку про любов дівочу.

Не бачить, що сам тліє

Як згадує її душу співочу.