Тонке бабиного літа нитт֗я
Written 2025-03-16
Тонке бабиного літа нитт֗я
поволі плине в повітрі
Як торочене Мойрами чиєсь життя
І розвіяне вітром…
Яке ще продовжуватиме боліти,
Коли навіть кане у небуття;
Ми, ти, я…
Незнайомі слова із знайомих літер,
Йому рости - мені маліти…
A чи рване Ериніями
в їх заповзятті звіриному
Травильних церберів, спущених з кліток,
Від них жодного укриття.
Перейшло літо
І немає чарівних таємних дверцят
В минуле. І хтозна, як би це там сприйняли?
Малими групами ми полюємо за скринями
Мерця.
Тлумачимо шифри розставлених міток
І наші серця
То бубонять, то тріпочуть, то завмирають
Наступної миті.
І нас вже геть не помітно.
Блідшає чорнило, якими написано наші імена,
Що були монументи, міцніші за мідні.
Знімаються з обжитих місць покоління-племена
І мандрують за обрій, як в лабіринти на Криті…
І не вхопитись за пасма Аріаднової ниті,
все промина…
Чи ми ще колись потрапимо до раю?
Чи навіки вічні закриті
Ті брами і в Апостола Петра
ні ключів, ні їх дублікатів давно вже немає?
Невгамовний і нестерпний критик
Кричатиме, що це все недолуга і шахрайська гра,
А ми - як янголи на сходах неба, а не свині коло корита!
Ми, мовляв, не схильні коритись
Зустрічним вітрам!
Вранці міцної кави, до неї кориці,
Нам видається ми оговтались від родових травм -
По бемолях і дієзах ставим бекар!
Оле! Ми прагнемо Кориди,
Та по кривавій звитязі під оглушливі крики
Переселить Бог душу матадора в бика.
Від присуду долі немає незламної криці,
Хіба що любов. І тільки вона.