тонко ж...

тонко ж

дупла зашиті хрестовиками

з ризикованим хистом павутин

обіймати навиліт вітер

навіть поривчастий і такий

що йому не відчинять жодної скроні

швейцари механічних зозуль

поки до пульсацій шибок та жилок

гадаєм якими намірами устелений

шлях стебелини всередині каменя

з глибини нерозуміння

посліпленістю в сто кротів

заради зеленого сплеску вдосвіта

коли рулонне листя розходиться

на межі пригадування світла —

як пригадування слівця

перша літера котрого

вже злапана пам’яттю —

а потім

краса влучає

в очне яблучко погляду,

павутинка силується

порвати з минулим,

бджола вишукує

розум квітки

щоб врешті-решт

з нього

зійти

20.04.24