Торішньому літу

В неводи чорні на хмари

Заплелись кабелі інтернету,

Люди, модерні Ікари,

Розбудовують власну планету.

Цвіркунів дротяний перегук

Б'ється об хатні фасади,

До хлоп'ячих засмиканих вух

Линуть мелізми балади.

Загойдавшись на гойдалці з віт,

Я лечу у березові коси,

З-під рожевих Господніх чобіт

На городину випали роси.

В черевиках каламутна вода

Хлюпає невтомно щокроку,

А життя водограєм спада

В Росі позеленілі притоки.

Сиплять смарагдові зливи

На стежки та повітки невтомно,

Поміж пальців, липких від оливи

Життя утікає невловно.